Войти
запомнить меня
или

Книги - 297304 Жанры - 263 Авторы - 66370 Серии - 6302 Пользователи - 85506




У каюті було задушливо та жарко. Вона знаходилася нижче за ватерлінію, недалеко від машинного відділення, яке, як могутнє серце, стрясало стіни ближніх кают і наповнювало їх ритмічним гулом. Гравці занурилися в мовчання, прагнучи зберегти рівновагу шахівниці.

Хитавиця посилювалася. Буря розігрувалася не на жарт. Пароплав лягав на лівий бік, поволі підіймався. Знову… Ще… Як п’яний…

Шахи полетіли. Симпкінс впав на підлогу. Гатлінга утримав ланцюг, але він боляче рвонув його руку біля кисті, де був «браслет».

Симпкінс вилаявся та всівся на підлозі.

— Тут стійкіше. Знаєте, Гатлінгу, мені недобре… того… морська хвороба. Ніколи я ще не переносив таку диявольську хитавицю. Я ляжу. Але… ви не втечете, якщо мені стане погано?

— Неодмінно, — відповів Гатлінг, укладаючись на ліжку. — Порву ланцюжок і втечу… кинуся в хвилі. Віддаю перевагу товариству акул…

— Ви жартуєте, Гатлінгу, — Симпкінс поповзом дістався до ліжка і, охаючи, улігся.

Не встиг він витягнутися, як знов був скинений з ліжка страшним поштовхом, що хитнув увесь пароплав. Десь тріщало, дзвеніло, шуміло, гуділо. Зверху доносилися крики й тупіт ніг, і, заглушаючи весь цей різноголосий шум, раптом тривожно загуділа сирена, даючи сигнал: «Усім нагору!»

Пересилюючи втому й слабкість, чіпляючись за стіни, Симпкінс пішов до дверей. Він був смертельно переляканий, але прагнув приховати це від супутника.

— Гатлінге! Там щось трапилося. Я йду подивитися. Пробачте, але я мушу замкнути вас! — прокричав Симпкінс.