Войти
запомнить меня
или

Книги - 297304 Жанры - 263 Авторы - 66370 Серии - 6302 Пользователи - 85507




— Я хочу, щоб ви менше базікали, а більше робили. Ну, ворушіться!

III. ПУСТЕЛЯ

— Скажіть, містере Гатлінгу, чому корабель не потонув? — запитала міс Кінгман, сидячи з Гатлінгом на палубі, вся освітлена вранішнім сонцем. Довкола, наскільки схопить око, простиралася водна гладінь океану, як смарагдова пустеля.

— Сучасні океанські пароплави, — відповідав Гатлінг, — забезпечуються внутрішніми перегородками, або стінками. При пробоїнах вода заповнює тільки частину пароплава, не проникаючи далі. І якщо пошкодження не значні, пароплав може триматися на поверхні навіть з великими пробоїнами.

— Але чому ж тоді пасажири залишили пароплав?

— Ніхто не міг сказати, чи витримає пароплав, чи зможе триматися на поверхні. Погляньте: кіль пішов у воду. Корма піднялася так, що видно лопасті гвинтів. Палуба нахилена під кутом майже в тридцять градусів до поверхні океану. Не надто зручно ходити по цьому косогору, але це все ж таки краще, ніж борсатися у воді. Ми ще дешево відбулися. На пароплаві є величезні запаси провіанту та води. І якщо нас не далеко віднесло від океанських шляхів, ми можемо незабаром зустріти якесь судно, що підбере нас.

Проте минали дні за днями, а голуба пустеля залишалася так само мертвою. Симпкінс видивився очі, пильнуючи морську далечінь.

Потекли одноманітні дні.

Міс Кінгман вельми швидко увійшла в роль господині. Вона клопотала на кухні, прала білизну, підтримувала порядок у їдальні і «салоні» — невеликій затишній каюті, де вони любили коротати вечори перед сном.

Складне питання, як триматися і поставити себе в новому, чужому для неї товаристві, вирішилося якось само собою. До Симпкінса вона ставилася добродушно-іронічно, з Гатлінгом встановилися прості, дружні взаємини. Більше того, Гатлінг цікавив її загадковістю своєї долі й натури. З відчуття такту вона не тільки ніколи не питала Гатлінга про його минуле, а й не допускала, щоб і Симпкінс говорив про це, хоча Симпкінс не раз намагався за відсутності Гатлінга розказати про його страшний злочин.

Вони охоче розмовляли одне з одним вечорами, під час заходу сонця, покінчивши зі своїми справами. Симпкінс стирчав на своїй сторожовій вежі, шукаючи димок пароплава, як вісника порятунку, професійного тріумфу й обіцяної нагороди.